Як для нарождення нового життя потрібно двоє – мама і тато, так і для народження вищої природи теж потрібно двоє – учень і Гуру. Ця містерія трапляється і зерно безсмертя падає в грунт та починає проростати. Мій Гуру завжди каже, що він лише міст для учня, по якому той може перейти на інший берег, і не треба створювати собі на мості місце для поклоніння чи відпочинку.
Таким самим мостом для мого Гуру був і його Гуру. Якось Бабаджі розповідав про свого Гуру таке: “Мій Гуруджи ніколи не дозволяв мені стояти довго поряд із собою. Навіть робив ще серйозніше. Коли я приходив до нього, то він казав, — Їж кичирі. Там є каструля, рис, готуй і їж кичирі. Їж. А тепер йди. Тарілку можеш не мити. — Так було багато разів. Одного разу я запитав, — Чому так відбувається? Я прийшов до гуру. Дай мені щось, навчи мене чогось! — а він, — Я тобі вже все дав – торкнувся тебе, йди. — І тоді я все зрозумів і не приходив до нього 11 років. Згодом на Велику Кумбха Меллу, під час мого омовіння в Гангу, мій Гуру вийшов з води та сказав, — А-а, крутий йог? Іди далі. — І увійшов назад у воду. І тоді я зрозумів – треба йти далі."
Стосунки між гуру та учнем завжди індивідуальні. Хоч у багатьох може й бути один гуру, однак у кожного свій шлях, тому і результати ніколи не є однаковими. Це обумовлено різними факторами: особливостями психіки, характеру, минулою кармою та багатьма іншими речами. Але найголовніше в цих відносинах – це намір і рішучість.
Бабаджі говорить: “Ми зустрілись в цьому житті, тому що в минулому теж зустрічались. Якби в минулому нічого не було, то не було б і в теперішньому.” Отже, ініціацію в Гуру-Дікшу будь-хто не отримують, бо випадковостей немає.
Якось я роздивлявся фотографії Гуру. Це були чорно-білі фото, зроблені коли він ще мандрував Гімалаями та ходив майже без одягу. Дивлячись на одне з фото, я впізнав Гуру зі свого сну (про цей сон я написав раніше), який снився мені майже п'ятнадцять років тому. Зріст, волосся, борода, фігура – все було таке ж як і уві сні. Я не можу збагнути розумом всього того, що відбувається, але мені й не потрібно, адже моє головне завдання тепер – це крутити педалі, бо крутити кермо я довірив своєму Гуру, благословінню та Дікші.
Також варто сказати про те, що Безсмертний Гімалайський Йогі про котрого я згадував у розмові зі своїм товаришем із товариства свідомості Крішни, і на кого реагувало моє серце, зв’язаний з моїм Гуру не тільки парампарою (енергетичний ланцюг Гуру–учень). Зі слів Гуру, він сотні разів зустрічався з тим Великим Майстром, отримував від нього безцінні знання і практики та багато чого іншого зв’язує їх обох. Отже, мої відчуття були не на порожньому місці, за ними було щось приховане. Через Безсмертного Гімалайського Йогі я відчув щось своє і свого Гуру. В певний час мені стане все зрозуміло – я маю Гуру і все, що потрібно, прийде через нього.
