Акваріус

Таємнича нескінченність (Misterioso infinito)

Як зерно, щоб, впавши в землю, та прорости новим колоском і дати врожай, мусить померти; як курчатко, щоб вилупитись, мусить розламати свою попередню форму яйця, – так і все, щоб жити, мусить пройти процес перетворення та відкидання старого. Також і для людини приходить час, коли процес трансформації стає невідворотним. 

Ці вузькі ворота скидання старої форми відкриваються тоді, коли людина готова капітулювати перед своїм Вищим Існуванням. Тоді приходить готовність і потреба зустрітися з Самим Собою. Тоді усі таємниці відкривають себе і Велика Містерія життя та смерті стає Єдиним Буттям, що існує не в майбутньому і не в минулому, а в постійному Тепер.

Великий Майстер з Назарету своїм життям і своєю містерією продемонстрував перемогу життя над смертю. Це є торжество Безсмертя і Великої Любові. Велика Жертовність може бути тільки тоді, коли є така Любов. Без Любові, це все не має ніякого значення. Любов – це Істина! Любов – це Сам Господь! Любов має велику силу для життя і здатність піти по той бік життя та смерті. Вісі пісні Шакті Оркестра саме й є про таку Любов. Це є Слово і Звук. Це – становлення Світлом!

Текст:

Я розіллю свої слова
Зерно віддасть себе Землі
Смерть – двері у життя:
Де Я у Вас, а Ви в Мені!

В усьому є початок свій
З струмків маленьких Океан!
І камінь, той що не взяли,
Він все одно наріжним став!

***

О ніч! Година ця уже прийшла!
Ідуть! Вогні в руках!
Із Чаші вже надпив,
Далеко ще до дна!

І той, кого я полюбив
Мені цілунок дав якось не так.
Мир вам! Прийшов бо час!
Ходім! Це – ”Я”!

Не вічний біль. Не довго вже.
І рани тіла заживуть.
Але є біль, і так болить,
За тих, кого я полюбив!

Не довго вже... Ще ніч одна...
Холодна ніч і стіна...
Із Чаши знову я надпив...
О ніч! О ніч моя!
О ніч! О ніч моя!
О ніч… моя!

Не вічний біль. Не довго вже.
І рани тіла заживуть.
Але є біль, і так болить,
За тих, кого я полюбив!