Моє свідоме звернення всередину себе трапилось у 16 років. Влітку 1989 вся моя психічна природа отримала сильне потрясіння і відбулась переорієнтація із зовнішнього на внутрішнє пізнання. Нічого такого в зовнішньому світі, що могло б викликати стрес, не трапилось. Все було нормально – спорт, навчання. У спорт я вкладав усього себе і горів цією справою. І ось тут, можна сказати на рівному місці, трапилось духовне потрясіння і переродження. Ніхто на мене не впливав, навіть на таку тему і поговорити не було з ким. Однак, уже як рік я практикував йогу, практикував звісно по книзі, книга була хорошою.
Коли пташеня відчуває, що йому пора вилуплюватись з яйця, то чекати воно уже не може. Час прийшов і ніщо уже не зупинить невідворотне. У мене було так само. Час прийшов і санкальпа минулого почала лупцювати по шкарлупі мого світосприйняття.
Це було тотально. Я відправився на пошуки сенсу існування, на пошуки Бога, на пошуки самого себе. Я відділяв неважливе від важливого і зрештою прийшов до того, що важливішим за Господа нічого не може бути. Адже Господь – це кінець усіх пошуків і всіх доріг. Хто такий Господь і хто такий “я” мені ще треба було встановити, але ціль була вибрана, а стріла натягнута.
Санкальпа, прарабдха карма і незрима присутність чогось чи когось прокладали мені шлях. Результатів не треба було довго чекати. Зусилля були пропорційними отриманому. Але це не були зусилля спортсмена, а людини, котра не може довго чекати того, що їй належить уже давно.
Пошук правди та істини завжди супроводжується відсіканням зайвого, того, що не є цією правдою та істиною. Одним із головних перепон на шляху шукача правди є гордий розум і “его” самого шукача. А присутність, хоч і незримо, духовного вчителя виправляє вузли, котрі зав'язує хитрий розум.
Пам’ятаю, як в особливі моменти мого життя я дивився на Сонце під час заходу і відчував зв'язок з гуру, з вчителями, якого і яких я не знав, але тільки відчував. Інколи гуру мені снився. Я не бачив його обличчя, а тільки образи. Одного разу дещо таки трапилось уві сні.