Я завжди уникав різного роду духовних тусовок. Ніколи мене не приваблював колективний шлях спасіння та прозріння. Багато хто із сучасних, відомих та модних духовних авторитетів у мене не викликають ніяких емоцій. Аватари, бхагавани та розкручені гуру пройшли повз мою увагу і я навіть не дивився в їхній бік. Мій шлях завжди був вузьким і я завжди знав, що Господа та Істину треба шукати всередині, а не втомлювати тіло ходінням по світу у пошуках духовних вражень. Все, що необхідно, має прийти як результат внутрішньої роботи і концентрації. Часто внутрішній біль і невдоволеність є причиною духовного запиту, який згодом приводить до прояснення.
Коли близька мені людина запросила мене відвідати зустріч з одним індійським Майстром, котрий приїхав до України, то я відмовився через вищезгадану причину. Я подумав – навіщо мені ходити чужими дорогами, я маю відчуття Гуру та його підтримку, тож для чого мені створювати прецендент та плутати енергії всередині себе.
Я не поїхав на ту зустріч, на відмінну від мого товариша, котрий, зустрівшись з індійським майстром, прийняв гуру-дікшу та став його учнем. Я був щиро радий за товариша. Я чув про цього Майстра і у мене була до нього велика повага, навіть згодом деяким своїм близьким друзям, котрі крокували шляхом духовності, радив при нагоді прийняти від нього дікшу і тим самим створити сприятливу можливість для духовного поступу. Але особисто приймати від цього Майстра дікшу я не збирався, адже вірив у свого Гуру, вірив у Господа та вірив у самого себе.